Вакцина на основі дендритних клітин покращує результат лікування раку молочної залози

В Онкологічному дослідницькому центрі Моффіта (США) провели базове клінічне дослідження вакцини з дендритних клітин, націлених на рецептор епідермального фактора росту 2 (HER2), як доповнення до неоад’ювантної терапії раку молочної залози. У дослідженні брали участь 30 пацієнток з HER2-позитивним, ER-негативним раком молочної залози. Вакцинація призводила до значного збільшення інфільтрації імунних клітин в пухлинну тканину і посилення імунної відповіді, що може сприяти більш успішному лікуванню.

При розвитку раку молочної залози погіршується імунне розпізнавання його ключових антигенів, таких як рецептор епідермального фактора росту 2 (HER2), через імунне редагування (зміни імуногенності пухлини у відповідь на атаку імунних клітин) та імуносупресію. Однак деякі пухлини викликають приплив Т-клітин; в цьому випадку прогноз більш сприятливий, а відповідь на передопераційну терапію ефективніша. Виникає питання, як змінити мікросередовище імунологічно «холодних» пухлин, щоб покращити розпізнавання їх антигенів. Для цього можна використовувати «професійні» антигенпрезентуючі клітини, зокрема, дендритні клітини типу 1 (DC1), що мають здатність до перехресної презентації антигенів і активації протипухлинної відповіді Т-клітин.

Вакцини на основі DC1, націлених на HER2, раніше були отримані з власних дендритних клітин пацієнта, які виділяли з крові і стимулювали в культурі імуногенними пептидами HER2. Такі клітинні вакцини допомагали долати пухлинну імуносупресію і викликали регресію РМЗ на ранніх стадіях. Ця робота проводилася в Пенсильванському університеті під керівництвом Брайана Чернецького, який і став автором статті, що представляє результати пілотного клінічного дослідження DC1 вакцини проти HER2. У цьому невеликому дослідженні її застосовували разом зі стандартною неоад’ювантною терапією у жінок з РМЗ II-III стадії, позитивним за HER2 і негативним за рецептором естрогену (ER-HER2+).

У дослідження було включено 30 пацієнток, яких розділили на три групи (A, B і C, по 6 осіб у перших двох групах і 18 у третій) і протягом трьох тижнів робили їм ін’єкції вакцини DC1 у дозі 2×107 клітин. Група A отримувала ін’єкції в лімфатичні вузли раз на тиждень, група B — двічі на тиждень, група C — дві ін’єкції на тиждень, одна в пухлину, інша в лімфатичний вузол. Після цього всі пацієнти проходили стандартні шість циклів хіміотерапії (оцетаксел/карбоплатин/трастузумаб/пертузумаб) кожні 3 тижні з подальшим видаленням пухлини. Перед операцією пацієнтки отримали ще одну дозу вакцини і три дози після операції.

Частота повної патоморфологічної відповіді (pCR) після завершення неоад’ювантного лікування склала 64,5% (20 з 30 пацієнток); в групах A, B, C — 42,8%, 66,6% і 72,7% відповідно. Сталося кілька серйозних небажаних явищ: один випадок легеневої емболії в групі В і випадки коліту, апендициту та нейтропенії в групі С.

У зразках крові, які відбирали протягом усього курсу терапії, вимірювалася кількість активованих Т-клітин, що реагують на антигени HER2, за допомогою аналізу ELISPOT. У групах A і B, які отримували ін’єкції вакцини в лімфовузли, цей показник зростав на четвертому тижні, очікувано знижувався під час хіміотерапії і знову зростав після бустерних доз вакцини. У групі C не відбулося зростання показників на четвертому тижні, але відзначалося зростання після постхірургічної вакцинації. Автори припускають, що внутрішньопухлинне введення вакцини могло викликати переміщення Т-клітин з крові в пухлину.

Для подальшого вивчення цього явища зразки пухлинних біопсій пацієнток групи С, отримані до початку лікування і через чотири тижні після вакцинації дендритними клітинами, досліджували методом мультиплексної імунофлуоресценції (mIF). Інфільтрація пухлини стромальними імунними клітинами в результаті лікування значно збільшилася. Найпомітніше зросла кількість ефекторних Т-клітин, NK T-клітин, що володіють властивостями як Т-клітин, так і природних кілерів, а також лімфоцитів, що продукують MHC II та інтерферон γ. У групах А і В не брали біопсії під час лікування, тому оцінити ефект внутрішньопухлинної ін’єкції не було можливості в групах A і B не можна зробити висновки про порівняльну інфільтрацію в пухлинних тканинах.

Таким чином, застосування вакцини на основі DC1, націленої на HER2, разом з неоад’ювантною терапією перед хіміотерапією РМЗ безпечне і потенційно ефективне. У пацієнтів спостерігалася значна імунна активність і повна патологічна відповідь майже в 70% випадків. Перспективним видається також інтратуморальне введення вакцини, проте необхідні подальші дослідження з більш високими дозами клітин, зазначають автори.

Клініка Ісіда Відправити заявку

Helena Medical Group (Хелена Медікал Груп) Фінляндія,СавонліннаВідправити заявку

Біотехнологічна компанія Фросет (Froceth) Литва,ВільнюсВідправити заявку

Опубліковано: 13.06.2025

Оновлено: 13.06.2025

Медичний автор, Медичний редактор:

Степан Юк

Медичний експерт:

Олександр Возняк