Вибагливість у їжі у дітей і підлітків визначається генетичними факторами

Вибагливість у їжі здебільшого залежить від генів і є стійкою рисою, що зберігається з дитинства до раннього підліткового віку, йдеться в новому дослідженні, проведеному вченими з Університетського коледжу Лондона (UCL), Королівського коледжу Лондона та Університету Лідса.

У дослідженні, опублікованому в журналі Journal of Child Psychology & Psychiatry, що фінансується британською благодійною організацією MQ Mental Health Research, порівнювали результати опитування батьків однояйцевих і різнояйцевих близнюків у віці від 16 місяців до 13 років в Англії та Уельсі.

Дослідницька група виявила, що середній рівень вибагливості до їжі був відносно стабільним протягом цього періоду, досягаючи деякого піку у віці семи років і трохи знижуючись після цього.

Чинники довкілля, загальні для близнюків, як-от типи продуктів, які їдять удома, виявилися значущими тільки в дитинстві, тоді як чинники довкілля, унікальні для кожного близнюка (тобто не загальні для близнюків), як-от індивідуальний особистий досвід (наприклад, наявність різних друзів), ставали більш вагомими в більш пізні роки.

Вибагливість у їжі описує схильність до вживання обмеженої кількості продуктів через перебірливе ставлення до текстури або смаку, а також небажання куштувати нові продукти. Харчова вибагливість поширена серед дітей і може бути основним джерелом занепокоєння для батьків і вихователів, які часто звинувачують себе в такій поведінці або звинувачують інших.

Висновок учених про те, що вибагливість у їжі значною мірою є вродженою, допоможе полегшити провину батьків. Ця поведінка не є результатом виховання.

«Така поведінка не обов’язково є лише фазою, вона може мати стійку траєкторію», кажуть дослідники.

Головний дослідник, професор Clare Llewellyn (Клер Ллевеллін) з UCL Behavioural Science & Health сказала: «Хоча генетичні чинники є визначальною ланкою у формуванні вибагливості в їжі, навколишнє середовище також відіграє не останню роль. Загальні фактори оточення, такі як спільні сімейні посиденьки за їжею, можуть бути значущими тільки в дитячому віці. Це дозволяє припустити, що заходи, які допомагають дітям їсти ширший асортимент продуктів, наприклад, регулярне знайомство дітей з одними й тими самими продуктами та пропонування різноманітних фруктів і овочів, можуть бути найефективнішими в самому ранньому віці».

Дослідницька група проаналізувала дані дослідження Gemini, проведеного під керівництвом Каліфорнійського університету в найбільшій когорті близнюків, у якій беруть участь 2400 пар близнюків.

Батьки заповнювали анкети про харчову поведінку своїх дітей, коли їм було 16 місяців, три, п’ять, сім і 13 років.

Щоб відокремити генетичний вплив від впливу довкілля, дослідники порівняли схожість у вибагливості в їжі між парами неідентичних близнюків, які мають 50 % спільних генів, і парами однояйцевих близнюків, які мають 100 % спільних генів.

Вони виявили, що неідентичні пари близнюків були набагато менш схожі у своєму вибагливому харчуванні, ніж ідентичні пари близнюків, що вказує на великий генетичний вплив.

Команда також виявила, що однояйцеві пари близнюків з віком ставали більш несхожими одна на одну щодо вибагливості в їжі, що вказує на збільшення ролі унікальних чинників довкілля в більш старшому віці.