Постковідний синдром: новий погляд на вирішення проблеми

Компанія МедТур продовжує знайомити вас з новинами медицини в Україні та в світі. На цій зустрічі провідні українські лікарі обговорили актуальність проблеми постковідного синдрому та нових підходів до його лікування. Зокрема було піднято питання ефективності терапії наслідків коронавірусної інфекції стовбуровими клітинами.

Никоненко О. С.: Добрий день, шановні колеги. Сьогодні ми плануємо обговорити проблему постковідного синдрому. В обговоренні беруть участь:

• Голубовська Ольга Анатоліївна – професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб НМУ, президент Всеукраїнської Асоціації інфекціоністів, Заслужений лікар України;
• Колесник Микола Олексійович – професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук, президент Асоціації нефрологів, Заслужений діяч науки і техніки;
• Павлов Андрій Ігорович – кандидат наук, старший науковий співробітник НДІ нейрохірургії ім. Ромоданова;
• Ковальчук Андрій Олегович – біотехнолог, доцент Тернопільської медичної академії, директор біотехнологічної компанії «Геном»;
• Никоненко Олександр Семенович – академік НМУ, професор Запорізького медико-фармацевтичного університету.

Сьогодні ми обговорюємо постковідний синдром. Це нова нозологія, яка охоплює цілий ряд симптомів та порушень функції багатьох органів. Серйозність цієї патології визначається великою кількістю страждаючих від неї пацієнтів. За наявними даними, постковідним синдромом хворіє до 30-40% осіб, які перенесли Ковід. Наприклад, в США наразі є близько 15 мільйонів людей, які страждають від наслідків коронавірусної хвороби.

Багато країн виділяють великі суми для наукових досліджень і лікування постковідного синдрому. За останні кілька років Система охорони здоров’я Великобританії вклала значні кошти для підтримки людей з тривалим Ковідом. Ця сума включає в себе створення спеціальних постковідних служб та медичних установ. Також в цій країні розроблено Керівництво по лікуванню постковідного синдрому, яке, крім іншого, включає в себе й застосування стовбурових клітин.

На жаль, на сьогодні немає конкретних ліків, які могли б ефективно лікувати постковідний синдром. Замість цього використовується комплексна терапія, яка в деяких випадках передбачає застосування високотоксичних препаратів, спрямованих на придушення імунної системи і запального процесу. Пошук більш ефективних й безпечних методів лікування став причиною зростаючого інтересу до використання мезенхімальних стовбурових клітин. У світовій практиці є багато досліджень, що довели ефективність клітинної терапії.

Шановна Ольга Анатоліївна, ви є провідним фахівцем з Ковіду. Ми захоплюємося вашою енергією, з якою ви виступаєте та доносите до населення способи лікування гострої стадії Ковіду. А як йдуть справи в Україні з наданням допомоги хворим постковідним синдромом. Наскільки це серйозна патологія, та чи вимагає вона особливої уваги?

Голубовська О. А.: Добрий день, шановні колеги. Дякую за запитання. Воно дійсно для мене дуже цікаве, адже я, як ви правильно сказали, інфекціоніст. Ми концентрували свою увагу на лікуванні важких хворих у найбільш активний період Ковіду. Але тепер я говорю на своїх лекціях і своїм колегам про те, що наш час вже спливає, і зараз починається період післяковідних розладів. Чому? По-перше, штам Омікрон, який з одного боку знизив летальність на 90%, що дуже добре. Але з іншого боку він як лакмусовий папірець виявляє генетично детерміновані або приховані проблеми в організмі пацієнта.

Крім цього, досі нічого ще точно невідомо з приводу самого вірусу Ковіду. Наприклад, грип був відкритий в 1933 році та є найбільш вивченим вірусом після вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). І при цьому ми досі часто стикаємося з новою для нас інформацією. На сьогодні Ковід – це системне, імунне та мало вивчене захворювання.

Я недавно повернулася з Німеччини, і можу сказати, що в Європі відкриваються цілі клініки, призначені саме для лікування постковідних розладів. Вони переповнені. Що з цим робити, поки ніхто не знає. Ми тільки починаємо вивчати цю проблему. Є люди, які отримують інвалідність, у них знижується якість життя. Ось чому цим обов’язково потрібно займатися.

Практикуючі лікарі дуже часто стикаються з недиференційованими станами, наприклад, ураженнями нервової системи. Саме вони призводять до найбільшого зниження якості життя у пацієнтів з постковідним синдромом. Люди стикаються з такими симптомами, як мозковий туман, полінейропатії. Спостерігається сплеск аутоімунних розладів, які не диференціюються, тобто не можна поставити конкретний діагноз.

Тому я вважаю, що нам всім варто об’єднатися, щоб вивчати це питання і допомагати людям, виходячи з єдиного принципу «Не нашкодь!». Тому що ви всі пам’ятаєте, що Ковід теж не був вивчений, однак, у багатьох країнах – в Китаї, Італії, Іспанії, Україні в тому числі – були розроблені протоколи лікування, які виходили з механізму розвитку хвороби, з лабораторних змін. Однак навіть при цьому, суперечки тривали, іноді лікарі стикалися з заборонами на лікування важкохворих.

Никоненко О. С.: Ольга Анатоліївна, скажіть, виходить так: начебто людина, яка перенесла Ковід, думає, що все добре, але насправді все тільки починається?

Голубовська О. А..: Так, і у деяких людей не цілком зрозуміло чому. При цьому, що цікаво, тяжкість постковідних розладів не завжди корелює з тяжкістю перебігу в гострому періоді самого Ковіду. І в розвитку постковідного синдрому домінують жінки, у яких він зустрічається частіше, ніж у чоловіків.

Никоненко О. С.: Як зрозуміти, яке лікування застосовувати, якщо, за наявними даними у пацієнтів може бути до 60 різних симптомів?

Голубовська О. А.: Більше. На сьогоднішній день налічується понад 287 послековідних розладів.

Никоненко О. С.: Як же тоді проводиться лікування? Ви були в Німеччині, як це відбувається у них?

Голубовська О.А.: Лікуванням займається мультидисциплінарна група фахівців. Але знову ж таки, повторюся, терапію проводити дуже складно, так як людина хворіє, а всі аналізи, до яких ми звикли, виявляються в нормі. Тільки зараз почали говорити про те, що певні відхилення спостерігаються в імунограмах. На рахунок того, як лікують, я хотіла б навести приклад. Пол Марік – це людина, яка в буквальному сенсі врятував пів земної кулі. Він оприлюднив свій протокол, в якому були присутні гормони, які були заборонені на глобальному рівні протягом ще року. І зараз у Пола Маріка є протокол Передового альянсу з екстреної терапії COVID-19, який він очолює, щодо лікування тривалого Ковіду. Він передбачає застосування низьких доз глюкокортикостероїдів.

Але і тут є свої нюанси. Ми призначаємо глюкокортикостероїди, коли, наприклад, підвищений С-реактивний протеїн. Я запитую завідувача клінікою з лікування постковідних розладів, чи орієнтується він на рівень цього білка при призначенні ліків. Він відповідає – ні.

Никоненко О. С.: Ірина Анатоліївна, ми знову повертаємося до того, що лікування, що сьогодні застосовується, спрямоване на придушення імунної системи.

Голубовська О. А..: Так, поки що, на жаль, це так.

Никоненко О. С.: Існує багато даних у літературі про те, що багато пацієнтів, які перенесли Ковід, страждають від хвороб нирок. Микола Олексійович, ви спостерігали таких пацієнтів?

Колесник М. О.: Перш за все, я хотів би щиро подякувати за можливість поспілкуватися з колегами, яких я давно знаю, і вони є справжніми професіоналами у своїй галузі. Також я хотів би звернути увагу на наступні важливі моменти цієї проблеми в цілому. Коротка преамбула: всі ураження нирок, що існують на сьогоднішній день, діляться на три основні групи: гостре пошкодження нирок, гостра хвороба нирок і хронічна хвороба нирок.

Чому це важливо? Це важливо, перш за все тому, що ковідна інфекція може викликати кожне з цих захворювань, перші два з яких є загрозливими для життя і дуже серйозними. З іншого боку, пацієнти, які страждають від цих хвороб, можуть захворіти на Ковід, який сприяє їх прискореному прогресуванню, і в цьому випадку також стає загрозливим для життя.

Важливо підкреслити, що тривалість гострого пошкодження нирок становить 7 днів. Від 7 до 90 днів – це гостра хвороба нирок. Якщо хворий виживає (як у випадку комбінованого Ковіду з хворобами нирок, так і у випадку хвороби нирок, спричиненої Ковідом), то він стає пацієнтом з хронічною хворобою нирок, яка в подальшому прогресує до необхідності застосування гемодіалізу, перитонеального діалізу або трансплантації нирок. Тому проблема надзвичайно важлива, особливо якщо врахувати, що ніхто на сьогоднішній день належним чином цю ситуацію не контролює.

Никоненко О. С.: Її важко, напевно, контролювати.

Колесник М. О.: Абсолютно ні, нічого складного. Для цього потрібно: по-перше, зробити аналіз сечі (визначити рівень альбуміну і протеїнурію), по-друге оцінити функцію нирок (визначити концентрацію креатиніну і розрахувати швидкість клубочкової фільтрації).

Але повернемося до постковідного синдрому. На сьогоднішній день це дуже розмитий й невизначений термін. І, як завжди, в таких випадках буває, проводити дослідження дуже важко. Проте, нещодавно ми закінчили трирічну фундаментальну тему, яка стосувалася механізмів формування постковідного синдрому у пацієнтів, які лікуються методом гемодіалізу, і визначення терапевтичних мішеней. Це якраз часткова відповідь на питання: як, що і коли робити.

Постковідний синдром спостерігається приблизно у 80% хворих, які лікуються методом гемодіалізу. Тобто частота його виникнення набагато вища, ніж у загальній популяції, і це підтверджує той факт, що ця категорія пацієнтів є найбільш вразливою. Тепер, торкнемося механізмів розвитку постковідного синдрому. Їх три – імунний, метаболічний та ендотеліальний (він так чи інакше пов’язаний з першими двома і характеризується ураженням мікросудинних басейнів різних органів та систем з відповідною клінічною симптоматикою й лабораторними проявами).

Виходячи з цього, як ми бачимо лікування постковідного синдрому у цієї категорії пацієнтів? Перше: це визначення загрозливих для життя станів, механізмів їх формування та відповідних терапевтичних мішеней. Друге: визначення станів, що порушують якість і тривалість життя в середньостроковій перспективі й далі.

Никоненко О.С.: Я б хотів ще підняти дуже серйозну проблему Ковіду у людей з пересадженими органами. Вони знаходяться в групі високого ризику і під час гострого Ковіду, і при постковідному синдромі. Ми спостерігали пацієнтів з пересадженою ниркою, які перенесли Ковід. Якщо взяти цю категорію хворих загалом, то приблизно 10-15% з них втрачають пересаджену нирку. Тобто вони вимагають серйозного підходу і в період гострого Ковіду, і після нього, коли поступово починає згасати функція пересадженого органу.

Ми застосовували клітинну терапію у таких пацієнтів і бачили позитивні результати. Поки терапія стовбуровими клітинами в цій області проходить початковий етап свого розвитку. Я згадую, як ми починали проведення трансплантації органів в нашій країні. Ми також були дуже далеко від тих людей, які підтримували клітинну терапію. Так і зараз. Стовбурові клітини знайшли дуже багато галузей застосування, в тому числі і в області лікування гострого Ковіду і постковідного синдрому. Але поки клітинна терапія не вийшла на той рівень, коли б ми могли сказати, що вона повинна застосовуватися у всіх випадках. Тому я думаю, що хтось повинен почати впроваджувати цю процедуру в повсякденну практику.

Коли мова йде про постоковідний синдром, то на перший план завжди виходить такий симптом як мозковий туман. Це говорить про значущість проблеми ураження головного мозку. Сьогодні навіть існує думка, що Ковід – це неврологічне захворювання. Андрію Ігоровичу, ви добре знайомі з цією проблемою. Поясніть, як її вирішувати?

Павлов А. І.: По-перше, хочу подякувати за те, що ви організували цю зустріч, адже клінічного досвіду накопичилося багато, але вирішення проблеми постковідного синдрому поки немає. Нам потрібно якомога частіше зустрічатися і піднімати ці питання.

У зв’язку з Ковідом і так званим лонг-Ковідом неврологічна практика змінилася. Зараз пацієнти, проходячи обстеження, здають в тому числі і аналіз на кількість антитіл до Ковіду. Ми знаємо, що в гострому періоді захворювання відбувається цитокіновий шторм – підвищена реакція імунної системи. Але і в тривалому періоді (півтора – два роки), незалежно від вакцинації, кількість антитіл може перевищувати 10000, що вже призводить до імунних процесів в нервовій системі.

З боку нервової системи наслідки Ковіду ми можемо умовно розділити на неврологічні захворювання, психологічні й навіть психіатричні. На сьогодні, якщо брати психіатрію, я можу сказати, що хіба що тільки шизофренія не може бути спровокована або посилена Ковідом. Всі інші захворювання, включаючи розлади адаптації та будь-яке погіршення психологічного статусу, можна пов’язати з лонг-Ковідом.

Також варто зупинитися на питанні про те, як коронавірус пошкоджує нейрони. Вірус вільно проходить гематоенцефалічний бар’єр і, крім його безпосередньої дії, в довгостроковому періоді він здатний викликати імунне запалення й пошкодження здорових клітин. А це, в свою чергу, призводить до порушення функцій нейронів, їх необоротного пошкодження та навіть до порушення нейрогенезу – процесу відновлення нейронів, їх оновлення. Це може провокувати розвиток окремого захворювання або посилювати перебіг вже наявних, наприклад, таких як хвороба Альцгеймера, хвороба Паркінсона, бічний аміотрофічний склероз.

Никоненко О. С.: Андрію Ігоровичу, а у вас є досвід застосування стовбурових клітин?

Павлов А. І.: На жаль, на сьогодні ця процедура у нас не врегульована, поки немає міжнародних протоколів, схвалених до застосування. Але в деяких випадках, за бажанням пацієнтів ми застосовували мезенхімальні стовбурові клітини з метою імуномодуляції. У нашій практиці були пацієнти відносно молодого віку (50-60 років), у яких вже спостерігався когнітивний дефіцит, що дозволяє поставити діагноз хвороба Альцгеймера. Всі пацієнти були вакциновані, і після введення мезенхімальних стовбурових клітин ми спостерігали, що результати їх аналізів показували рівень здорової людини. Тести проводилися приблизно через 2 місяці після проведення клітинної терапії.

Никоненко О. С.: А яке було дозування клітин?

Павлов А. І.: При внутрішньовенному введенні – 1 мільйон клітин на кілограм ваги пацієнта. Якщо інтратекально – перше введення не більше 20-25 мільйонів в цілому.

Никоненко О. С.: А інтраназальною методикою ви не користуєтеся?

Павлов А. І.: Ми її використовуємо. З моєї точки зору вона трохи менш ефективна, ніж інтратекальна, але з іншого боку пов’язана з набагато меншим ризиком запальних ускладнень з боку центральної нервової системи. Плюс вона досить проста, тому її зможе провести будь-який лікар.

Никоненко О. С.: А дозування в цьому випадку якось змінюється?

Павлов А.І.: Оскільки обсяг слизової в носовій порожнині невеликий, при інтраназальному введенні ми використовуємо не більше 5 мільйонів клітин.

Никоненко О. С.: За допомогою цієї методики можна лікувати не тільки постковідний синдром, але й інші захворювання головного мозку, вірно?

Павлов А. І.: Абсолютно вірно. Є думка, що головний мозок – це інструмент, який адаптується до змінюється зовнішньому середовищі.

Голубовська О. А.: Можна я додам? Нарізі активно вивчаються питання патогенезу. Перший – це можливість персистенції вірусу, але поки вона не доведена. Вірусні частинки, які знаходяться в головному мозку, в інших органах і тканинах, не надають цитопатогенної дії, тому вважаються компонентами нежиттєздатного вірусу. Хоча при цьому для лікування постковідного синдрому призначають противірусну терапію. Я не вважаю її особливою ефективною. Однак більшість авторів схиляються до того, що в організмі йде тліюче імунне запалення. І воно може бути індуковано як самим вірусом, так і його компонентами.

На даний момент більшість людей перехворіли. Багато з них вакциновані. Ці процеси накладаються один на інший, особливо, якщо враховувати, що механізм дії у різних вакцин відрізняється. Цей механізм має певне значення і поки тільки вивчається. Тому при введенні будь-яких імуномодуляторів, якими є і глюкокортикостероїди, або при проведенні антиоксидантної терапії, навіть інгаляційної, спостерігається позитивний ефект.

Никоненко О. С.: Я думаю, всі погодяться з тим, що початковий процес відбувається в легенях, через що вони сильно страждають. Приблизно у 20% пацієнтів в подальшому розвивається важкий фіброз легенів, який вимагає спеціальної терапії із застосуванням дорогих, але, на жаль, малоефективних, препаратів. Лікування погано переноситься пацієнтами, а сам фіброз є загрозливим для життя станом. Андрій Олегович має досвід лікування цього захворювання стовбуровими клітинами. Розкажіть нам про нього.

Ковальчук А. О.: Дякую всім присутнім за сьогоднішню зустріч. В першу чергу я хотів би розглянути можливість застосування клітинних препаратів для лікування, як постковідной пневмонії, так і для придушення імунологічного цитокінового шторму.

У розпал пандемії було зареєстровано понад 20 клінічних випадків, що стосуються застосування стовбурових клітин для лікування ковідної пневмонії. На той момент, безумовно, всіх цікавило, перш за все, лікування гострого періоду. Для цієї мети застосовували різні клітинні препарати: гемопоетичні стовбурові клітини, клітини пуповинної крові. Способи введення теж були різними: інгаляційні, внутрішньовенні, комбіновані. Пропонувалося багато різних протоколів. На сьогодні з них викристалізувалися найбільш ефективні. Зараз оптимальним вважається застосування мезенхімальних стовбурових клітин, причому донорських. Джерело походження клітин може бути різним: кістковий мозок, периваскулярное простір пуповини тощо.

Свого часу, коли ще працював Координаційний центр з трансплантації органів, тканин і клітин людини, там проводилися клінічні дослідження, присвячені ефективності терапії мезенхімальними стовбуровими клітинами при лікуванні ковідної пневмонії. Першою установою, де таке лікування застосовувалося в Україні, став Інститут клітинної терапії. Були проведені певні клінічні дослідження, з’явилися напрацювання. Однак далі Координаційний центр був розформований, і деякі його функції перейшли до Державного експертного центру. Сьогодні подібні клінічні дослідження проводити значно складніше.

Никоненко О. С.: Організаційне питання, безумовно, дуже важливе, і, я впевнений, буде вирішене. Хотілося б дізнатися більше про результати лікування фіброзу стовбуровими клітинами. Ви єдина людина в Україні, яка володіє цією методикою і застосувала її в практиці.

Ковальчук А.О.: Так, до мене звертаються пацієнти з пневмофіброзом на різних стадіях і, відповідно, з різним ступенем дихальної недостатності. Є проблемні хворі, яких ми сьогодні лікуємо препаратами стовбурових клітин донорського походження за відповідною інформованою згодою. Це відбувається, як правило, на базі приватних клінік.

Найчастіше протокол передбачає введення великих доз мезенхімальних стовбурових клітин. Тобто за один курс терапії пацієнт вагою від 75 до 100 кг отримує до 500 мільйонів клітин.

Никоненко О. С.: Методика передбачає триразове введення?

Ковальчук А.О.: Від 3 до 5 внутрішньовенних введень, залежно від клінічної ситуації.

Никоненко О. С.: А метод інгаляційного введення ви застосовуєте?

Ковальчук А. О.: Така методика дійсно є. Вона зареєстрована в Арабських Еміратах. Група вчених довела ефективність гемопоетичних стовбурових клітин. Вони розробили спеціальний небулайзер, за допомогою якого доставляли клітинний препарат в легені.

Голубовська О.А.: Я б хотіла зосередити увагу ще на одній проблемі. Вона простежувалася і при лікуванні гострого Ковіду, коли були важкі хворі, і сьогодні теж. Що я маю на увазі: в інфекційній патології та в медицині загалом лікарям потрібно втручатися, коли організм пацієнта ще не повністю виснажений. Так як часто лікування починають вже тоді, коли легень практично немає. Деякі фахівці навіть кажуть, що Ковід не схожий на гострий респіраторний дистрес-синдром, тому що легені виглядають як після хімічного опіку. Тому важливо починати лікувати якомога раніше. І не варто затягувати до такого стану, коли виснажується не тільки уражений орган, а й імунна система, яка не впорується. Для цього повинні збиратися фахівці, розробляти ефективні терапевтичні протоколи. У США є приклади лікування лонг-Ковіду стовбуровими клітинами, які досить успішні.

Також я хотіла б торкнутися теми трансплантації печінки. На сьогоднішній день ми пересаджуємо орган як хворим середньої тяжкості, так і хворим з тяжким перебігом захворювання. І операції ще необхідно дочекатися. Тому на сьогодні перед нами стоїть важлива проблема своєчасного виявлення компенсованого цирозу печінки. У мене є приклади пацієнтів, які пройшли клітинну терапію на цій стадії за кордоном, і живуть десятиліттями.

Никоненко О. С.: Ольга Анатоліївна, ми повинні чесно сказати, що більшість пацієнтів, які страждають постковідним синдромом, входять у важку хронічну хворобу. І тому, може бути, вони всі потребують клітинної терапії, яка б змогла перепрограмувати імунну систему. Наше завдання полягає в тому, щоб визначити ту групу пацієнтів, яким це лікування необхідно. Однак у програмі державного фінансування постковідний синдром не згадується.

Голубовська О. А.: На жаль після того, що відбувалося з лікуванням самого Ковіду, я не думаю, що можна чекати чогось позитивного від розробки терапії постковідного синдрому. Однак, потрібно обов’язково інформувати пацієнтів. Потрібно розповідати про те, які стовбурові клітини існують, який у них механізм дії. Говорити про те, що це не ембріональні клітини, що це лікування безпечно.

Никоненко О. С.: Так, мільйони проведених досліджень довели, що мезенхімальні стовбурові клітини абсолютно безпечні.

Голубовська О.А.: На сьогодні відчувається гострий дефіцит інформації в суспільстві, плюс це лікування досить дороге.

Павлов А. І.: У мене є питання. Як сказала Ольга Анатоліївна, пацієнти довгий час проходять неефективне медикаментозне лікування. І та сума, яку вони за нього платять, може бути більше вартості клітинної терапії?

Голубовська О. А.: Так, я писала про це у своїй монографії. Якщо призначено імуносупресивне лікування, відповідь повинна бути протягом 24 годин, максимум через 48. Якщо його немає – міняйте терапію! А не так, як іноді відбувається, коли за 10 днів лікування дексаметазоном терапевтична відповідь нульова. Якщо пацієнт не відповідає на лікування, лікування потрібно змінювати. І це закон не тільки для Ковіду, а й для будь-якого іншого інфекційного захворювання.

Никоненко О. С.: Миколо Олексійовичу, розкажіть, будь ласка, чи збільшилася кількість хворих, які перебувають на діалізі, в період коронавірусу?

Колесник М. О.: Якщо ви маєте на увазі, чи збільшилася кількість хворих, у зв’язку саме з Ковідом, про це важко сказати. Такі статистичні дослідження не проводили. Але, то що після Ковіду смертність у пацієнтів, які лікуються методом гемодіалізу, вище, ніж в середньому у популяції, це абсолютно точно.

Повертаючись до питання інформованості широкого лікарського співтовариства, на недавній загальнонаціональній конференції нефрологів ми втрьох (Колесник М.о., Никоненко о. С., Ковальчук А. О. – прим. МедТур) інформували нефрологічну спільноту через доповіді, і це викликало жвавий інтерес серед нефрологів.

Я думаю, що не за горами ті часи, коли трансплантація мезенхімальних стовбурових клітин почне історію свого застосування в Україні у пацієнтів з хворобами нирок. І це важливо, оскільки середня ефективність застосовуваного на сьогодні лікування становить за різними джерелами 40%. Тобто 60% пролікованих пацієнтів рухаються в напрямку застосування діалізних методів терапії та трансплантації. При цьому, що дуже важливо, до застосування цих методів лікування доживають всього 3,5% пацієнтів з недибаетогеннимі ураженнями нирок, і всього 1,5% – з діабетогеннимі. А по дорозі до цього лікування, на жаль гине велика кількість пацієнтів, і відбувається це в основному від кардіоваскулярних ускладнень. Тобто, це якраз і відображає судинний механізм ураження органів та систем, які призводять до летального результату.

Розглянемо питання, коли можна говорити про необхідність застосування мезенхімальних стовбурових клітин у пацієнтів з ураженням нирок. Я абсолютно згоден з Ольгою Анатоліївною, що вибір початку лікування є ключовим, як з точки зору його подальшої ефективності, так і в якості підходу для мінімізації дискредитації цього методу лікування як такого. Тому що, якщо клітинну терапію застосовувати там, де це не потрібно, то і результат буде відповідний.

Підводячи підсумок, хочу сказати, що пошук нових, нестандартних методів лікування захворювань нирок триває весь час. І трансплантація мезенхімальних стовбурових клітин вже як факт прийнята як практичними, так і науковими спільнотами в нефрології. Ті позитивні результати, які були відзначені в лікуванні гострого пошкодження нирок, діабетичної нефропатії та інших захворювань, вимагають інтенсифікації такого роду досліджень. Вони необхідні хоча б тому, що на сьогоднішній день річна смертність від захворювань нирок випереджає онкопатологію і є сьомою причиною смертей від хвороб у світі. А в 2030 році за прогнозами буде на третьому місці.

Никоненко О. С.: Шановні колеги, я думаю ми торкнулися дуже важливі проблеми для нашої держави, для нашого населення, оскільки велика кількість практичних лікарів не орієнтуються в складності тієї патології, з якою вони зараз стикаються. І тому більшість пацієнтів з певними симптомом потрапляють до фахівця, який лікує цей симптом, але не лікує хворобу, що його викликала. Давайте ми поставимо для себе такі завдання: по-перше, ми будемо впроваджувати метод лікування мезенхімальними стовбуровими клітинами, оскільки він є досить ефективним, а по-друге виносити на більш серйозний рівень обговорення організації допомоги хворим з постковідним синдромом. Потрібно, щоб керівники охорони здоров’я звернули увагу на цю серйозну проблему, яка найближчим часом може перейти в ранг глобальної.

Всім дуже дякую, і окрема подяка компанії МедТур, яка своїми ресурсами допомогла організувати цю дуже важливу зустріч.

Вас зацікавила унікальна можливість лікування різних захворювань, включаючи і подстковідний синдром, стовбуровими клітинами під керівництвом провідних українських фахівців? Заповніть форму нижче або зателефонуйте за телефонами, вказаними на сайті, щоб отримати безкоштовну консультацію.