Встановлено оптимальний час для трансплантації печінки після імунотерапії раку

На долю гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК) припадає від 80 до 90% випадків первинного раку печінки. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 2020 році у світі буде зареєстровано 905 700 нових випадків захворювання і 830 200 смертей. У Швейцарії Статистичне управління щорічно реєструє 960 нових випадків і 720 смертей. ГЦК є третьою причиною смерті від раку у світі та п’ятою у Швейцарії.

Серед наявних методів лікування ГЦК трансплантація печінки є найефективнішим методом лікування, пропонуючи окремим пацієнтам можливість тривалої ремісії або навіть повного виліковування.

Останнім часом набула поширення імунотерапія за допомогою інгібіторів імунних контрольних точок (ІКТ), що стимулюють імунну систему пацієнтів атакувати ракові клітини та дають досить обнадійливі результати: позитивна відповідь у третині випадків і навіть повне зникнення пухлини в деяких пацієнтів.

З огляду на таку ефективність, ІКТ поступово стають першою лінією лікування прогресуючої ГЦК.

Наразі відповідь на ІКТ не є стійкою, оскільки припинення лікування може спровокувати рецидив раку.

«Щоб розв’язати цю проблему, ми хочемо об’єднати імунотерапію і трансплантацію, тобто запропонувати пацієнтам, які відповіли на лікування ІКТ, пересадку нової печінки, здатної усунути як рак, так і основне захворювання печінки», – пояснює Beat Moeckli (Беат Моеклі), старший ординатор абдомінальної хірургії в дослідник на кафедрі хірургії медичного факультету UNIGE, перший автор дослідження.

На жаль, використання ІКТ піддає пацієнтів підвищеному ризику швидкого відторгнення трансплантата.

«Імунотерапія стимулює імунну систему таким чином, що вона розпізнає пухлини як чужорідні тіла. У разі трансплантації імунні клітини, стимульовані таким чином, також потенційно атакуватимуть трансплантат із більшою ефективністю. Тому ми повинні припинити лікування ІКТ до трансплантації, щоб знизити цей ризик», – продовжує він.

Тому, щоб примирити ці два підходи, необхідно визначити оптимальне вікно лікування, а саме інтервал між припиненням лікування ІСТ і трансплантацією печінки. Щоб визначити це, міжнародна команда під керівництвом HUG і UNIGE провела ретроспективне дослідження за участю 29 провідних клінік Європи, Азії та США.

Загалом женевська команда проаналізувала дані 119 пацієнтів із ГЦК, які отримували імунотерапію перед трансплантацією печінки, щоб оцінити частоту відторгнення трансплантата, втрату трансплантата і рецидиви після трансплантації.

Результати показали, що чим коротший інтервал між останньою процедурою ІКТ і пересадкою трансплантата, тим вищий ризик відторгнення. Інтервал менше 30 днів збільшує ризик відторгнення в 21,3 раза. В інтервалі від 30 до 50 днів ризик збільшується тільки в 9,5 раза. Навпаки, за інтервалу понад 50 днів ризик відторгнення значно знижувався.

Завдяки цій фундаментальній роботі, було оптимізовано критерії відбору на трансплантацію печінки для пацієнтів, які страждають на ГЦК. Фактично, це дослідження сприяло визначенню моделей, що об’єднують біомаркери і загальний обсяг пухлини для оптимізації відбору пацієнтів і зниження ризику рецидиву.

Це дослідження є значним кроком на шляху до розробки офіційних рекомендацій щодо трансплантації печінки пацієнтам, які отримують імунотерапію.

«Ці рекомендації матимуть велике значення і, як очікується, будуть розроблені найближчим часом. Ми сподіваємося, що наше дослідження зіграє ключову роль у розширенні доступу до трансплантації і, отже, в покращенні показників ремісії», – підсумовує Моеклі.

Додаткова інформація представлена в журналі Hepatology