Надмірне лікування літніх чоловіків із раком передміхурової залози може знизити якість життя без збільшення його тривалості

Згідно з новим дослідженням, проведеним під керівництвом Cedars-Sinai, дедалі більша кількість літніх чоловіків з раком передміхурової залози середнього і високого ступеня ризику отримують лікування, що супроводжується ризиком побічних ефектів, які можуть значно знизити якість життя, не збільшуючи при цьому його тривалість. Ця тенденція являє собою проблему, оскільки у цих чоловіків може не бути досягнуто тривалості життя, яка виправдала б переваги більш агресивного лікування.

Результати дослідження були опубліковані в рецензованому журналі JAMA Internal Medicine.

Рак передміхурової залози є другим за поширеністю онкологічним захворюванням, що поступається лише раку молочної залози.

У більшості пацієнтів пухлини повільно ростуть, локалізуються в передміхуровій залозі і навряд чи загрожують їхньому життю. Замість негайного лікування ці пацієнти з низьким ризиком можуть перебувати під «активним наглядом», під час якого потрібно регулярно проводити обстеження й аналізи, щоб переконатися, що хвороба не прогресує.

За останні 15 років активне спостереження за чоловіками з раком передміхурової залози низького ризику стало застосовуватися дедалі частіше, і нині це найпоширеніший метод лікування таких чоловіків. Такий підхід дозволяє цим пацієнтам уникнути ризику нетримання сечі, еректильної дисфункції та інших потенційних побічних ефектів хірургічного втручання і променевої терапії.

Консервативне лікування, що включає активне спостереження або вичікувальну позицію, також рекомендується чоловікам з невеликим очікуваним терміном життя, які, найімовірніше, не проживуть досить довго, щоб отримати користь від агресивного місцевого лікування, навіть при раку високого ризику. Однак для цих чоловіків спостерігається зворотна тенденція: у чоловіків з обмеженою очікуваною тривалістю життя і раком середнього та високого ступеня ризику консервативне лікування застосовується рідше, а агресивне місцеве лікування за допомогою операції або опромінення – частіше.

«Ми виявили дивовижну закономірність, – сказав відповідальний дослідник. – Пацієнти з раком передміхурової залози, чия очікувана тривалість життя становить менш ніж п’ять або десять років, піддавалися лікуванню, яке може зайняти до десяти років, щоб значно поліпшити їхні шанси на виживання, незважаючи на рекомендації, що не допускають такого лікування».

Під час дослідження вчені проаналізували медичні дані про 243 928 чоловіків із системи охорони здоров’я Управління у справах ветеранів, у яких було діагностовано локалізований рак простати в період з 2000 по 2019 рік.

Серед пацієнтів із середньою тривалістю життя менше ніж 10 років частка тих, хто зазнав хірургічного або променевого лікування раку простати низького ризику замість активного спостереження, знизилася з 37,4 до 14,7 %, а частка пацієнтів із лікуванням захворювання середнього ризику збільшилася з 37,6 до 59,8 %.

За словами дослідників, розв’язання проблеми надлишкового лікування пацієнтів із раку простати з підвищеним ризиком і з обмеженою тривалістю життя вимагає багатогранного підходу, що включає більш точну оцінку, інформування та врахування очікуваної тривалості життя під час ухвалення рішень. Вчені запропонували метод «трифекта» для інформування пацієнта про прогноз раку. Цей метод передбачає обговорення лікарем ймовірності смерті від раку під час лікування і без лікування в кінцевій точці очікуваної тривалості життя пацієнта. Такий підхід дозволяє персоналізувати ризик розвитку раку, актуальний для кожного пацієнта.

«Наша мета – спонукати клініцистів зробити тривалість життя частиною дискусії щодо найкращих варіантів лікування, щоб пацієнти з раком простати з обмеженою тривалістю життя могли зробити усвідомлений вибір, – каже головний дослідник. – Пацієнт може отримати ці дані і прийняти рішення про хірургічне втручання або променеву терапію, незважаючи на обмежену ймовірність користі. Інший пацієнт може обрати інший шлях».

Кожна людина індивідуальна, і статистичні середні показники тривалості життя, ефективності лікування і ризику розвитку раку не можуть з упевненістю передбачити результат. Але пацієнтам має бути надана можливість приймати зважені рішення, маючи в своєму розпорядженні максимально повну інформацію.