Хлорування питної води підвищує ризик розвитку раку

У разі використання хлору для дезінфекції води ризик раку сечового міхура збільшується на 33 %, а колоректального раку — на 15 %.

Хлорування питної води на рівні, поширеному в Сполучених Штатах і Європейському союзі, імовірно, підвищує ризик розвитку кількох видів раку, йдеться в новому аналізі останніх досліджень, проведених по всьому світу.

У процесі дезінфекції води хлором утворюються побічні продукти — тригалометани (ТГМ), які містяться практично у всіх системах громадського питного водопостачання в США та ЄС — за однією з оцінок, близько 300 мільйонів людей у США мають у своїй воді небезпечні рівні хлору.

Хоча процес хлорування є «дешевим, ефективним і легкодоступним» методом знищення мікроорганізмів та інфекційних захворювань, він має свої недоліки, пишуть автори дослідження, зокрема, на 33 % підвищує ризик розвитку раку сечового міхура і на 15% — колоректального раку.

«Те, що ми бачимо, викликає тривогу і потребує проведення додаткових високоякісних досліджень», — сказала Emilie Helte (Емілі Хельте), провідний автор роботи з Каролінського інституту у Швеції.

Процес дезінфекції води — найважливіший крок громадської охорони здоров’я, що значно збільшив тривалість життя від початку 1900-х років, коли в США почали хлорувати питну воду, оскільки це значно скоротило кількість мікробних інфекцій і хвороб, що передаються через воду, таких як холера і черевний тиф.

Тільки в 1970-х роках дослідники виявили, що цей процес має свої наслідки. Під час додавання хлору у воду він вступає в реакцію з органічними сполуками, наприклад з рослинним матеріалом, що розкладається, утворюючи сотні потенційно токсичних побічних продуктів.

Деякі з найпоширеніших — хлороформ, бромоформ, бромдихлорметан і хлородибромметан — відомі як генотоксичні та канцерогенні для щурів.

У США та ЄС граничні рівні побічних продуктів становлять 80 часток на мільярді 100 часток на мільярд відповідно, проте нове дослідження вказує на підвищений ризик розвитку раку за рівня в 40 часток на мільярд, що приблизно відповідає рівню, виявленому в Нью-Йорку. За даними Агентства з охорони довкілля, рівень забруднення зазвичай перебуває в діапазоні від 40 до 60 частинок на мільярд, а некомерційна організація Environmental Working Group, що виступає на захист громадського здоров’я, вважає, що безпечний рівень становить 0,15 частинок на мільярд.

Новий метааналіз є одним із найпереконливіших доказів, оскільки в ньому було вивчено дані близько 30 досліджень і 90 000 учасників, і було встановлено, що чоловіки схильні до більшого ризику розвитку захворювань від хлорованої води, ніж жінки. Автори розглядали тільки вплив на сечовий міхур і товсту кишку, оскільки досліджень щодо інших видів раку недостатньо. Дослідники не можуть точно сказати, чому хімічні речовини найчастіше впливають на товстий кишківник і сечовий міхур, каже Хельте.

Ця проблема ставить регулюючі органи в скрутне становище. У поверхневих водах рівень вмісту ТГМ зазвичай вищий, ніж у підземних, оскільки в них більше організмів та органічних речовин, з якими дезінфікуючі засоби вступають у реакцію. Водоканали можуть очищати воду від органічних речовин перед дезінфекцією, а також потенційно можуть знизити кількість хлору, що додається, але «дуже важливо не використовувати занадто мало дезінфікуючого засобу», — каже Хельте.

Альтернативні варіанти, такі як обробка води ультрафіолетовим випромінюванням або встановлення нових систем фільтрації, також можливі, але дорогі.

Дослідники підкреслили, що люди, як і раніше, можуть пити комунальну воду. Для видалення забруднювальних речовин у домашніх умовах найкраще використовувати додаткову систему фільтрації з гранульованим активованим вугіллям.