Міжнародні стандарти діагностики та лікування мієлодиспластичного синдрому

Діагностика мієлодиспластичного синдрому

Лікарі провідних зарубіжних клінік ставлять діагноз на підставі аналізів крові та досліджень кісткового мозку.

1 етап. Лікар призначає загальний аналіз крові.

Мета — визначення кількості еритроцитів, тромбоцитів і лейкоцитів, а також оцінка їхньої будови та властивостей (розмірів, форми, кольору, об’єму).
При МДС знижуються рівні одного, двох або всіх трьох типів клітин. Крім того, вони можуть мати неправильну форму або змінені розміри.

2 етап. Аспірація та біопсія кісткового мозку

Лікар за допомогою шприца бере шматочок кісткового мозку з тазової кістки або грудини під знеболенням. Потім зразок кісткового мозку відправляють на дослідження для виявлення кількості клітин із патологічними змінами.

3 етап. Хромосомний аналіз

Досвідчений лікар призначає хромосомний аналіз (цитогенетичний тест), щоб дізнатися про генетичні причини МДС.

Для цього лікар досліджує структуру хромосом, виявляє або спростовує наявність генетичних аномалій.

Кваліфікований лікар ставить діагноз МДС після отримання висновків усіх аналізів і тестів.

Лікування мієлодиспластичного синдрому

Вибір тактики терапії залежить від статусу клінічного ризику пацієнта. Усю відому інформацію про здоров’я пацієнта використовують для підрахунку балів у Переглянутій Міжнародній Прогностичній Системі Оцінки (IPSS-R) для МДС.

Виходячи з кількості балів, виділяють 5 категорій ризику: дуже низький, низький, проміжний, високий і дуже високий.

На сьогоднішній день доступні різні варіанти лікування:

1. вичікувальна тактика,
2. переливання компонентів крові,
3. медикаментозне лікування,
4. терапія пацієнтів із високим ризиком.

Після встановлення діагнозу лікар провідної зарубіжної клініки розробить індивідуальне лікування, виходячи з таких критеріїв:

• вид МДС,
• вік пацієнта,
• загальний стан здоров’я,
• наявність супутніх хвороб,
• Статус клінічного ризику за системою IPSS-R.

Варіанти лікування можуть поєднуватися один з одним і змінюватися протягом хвороби.

1. Вичікувальна тактика:

Ця тактика є найкращою для пацієнтів із низьким рівнем ризику. Потрібно регулярно відвідувати досвідченого лікаря для контролю за хворобою. Таким чином, лікар і пацієнт можуть бути впевнені, що не буде непомітного погіршення і різкого прогресування МДС.

2. Переливання компонентів крові:

Мета — поліпшити показники крові та поглинання кисню. Сьогодні це безпечна процедура, яка знімає симптоми анемії.

У разі регулярного введення еритроцитів може виникнути надлишок заліза. У такому разі лікарі призначають ліки для виведення заліза з організму.

3. Медикаментозне лікування:

Існує низка препаратів для лікування різних симптомів і груп ризику МДС.
У певних умовах зменшення різних типів клітин крові можна лікувати медикаментозно за допомогою штучних факторів росту. Їх можна вводити щотижня для стимуляції вироблення здорових кров’яних тілець і тромбоцитів.

Вальпроєву кислоту можна застосовувати пацієнтам із низьким рівнем ризику. Це дозволяє обходитися без переливання крові протягом кількох місяців.

Імуномодулювання — стимуляція клітин до ділення і подальшого перетворення на здорові клітини крові.

Імуносупресія — знешкодження незрілих клітин (бластів) кісткового мозку до того, як вони увійдуть у кровотік.

4. Терапія пацієнтів із високим ризиком:

Для лікування пацієнтів із групи високого ризику, крім перелічених вище методів, використовують:

• Деметилювальні речовини — виправляють дефекти генетичного матеріалу уражених клітин для їхнього нормального функціонування.
• Хіміотерапія — зменшує відсоток бластів у кістковому мозку і, таким чином, створює більше місця для зрілих клітин.
• Трансплантація ГСК — пересадка стовбурових клітин від сумісного донора. Нині вважається процедурою, яка потенційно виліковує МДС. Застосовується для молодших пацієнтів без супутніх хвороб. Іноді цей вид лікування — єдиний шанс на одужання.